Дирофіляріоз

Дирофіляріоз (лат. Dirofilariasis) — зоонозний гельмінтоз, який спричинюють гельмінти роду Dirofilaria. У людей, як правило, дирофіляріоз проявляється або підшкірними вузлами або вузловими ураженнями легеневої паренхіми, у багатьох випадках хвороба перебігає безсимптомно. У випадках легеневих уражень і, рідше, при підшкірних вузлах діагностують на початку помилково цю хворобу, як злоякісну пухлину, що вимагає застосування інвазивних досліджень та оперативного втручання задля встановлення чіткого діагнозу. У людей ураження серця, яке відбувається у собак, не спостерігали.

Життєвий циклРедагувати

Цикл дирофілярій, як і всіх філярійних нематод, складається з 5-ти личинкових стадій, як відбуваються в організмі хребетного хазяїна, у членистоногих — проміжних хазяях. Період між введенням від комара личинок у організм хазяїна до розвитку там дорослих особин гельмінтів займає, в середньому, від шести до семи місяців і відомий як препатентний період. Зріли самиці в організмі хазяїна народжують тисячі особин личинок (мікрофілярій) 1-ї стадії, які потрапляють в організм комах під час кровосмоктання. Після цього мікрофілярії перетворюються на личинок 3-ї генерації, які мігрують з шлунка до грудної клітки і, врешті решт, до слинних залоз, що дозволяє відновити передачу інфекції до нового господаря при подальшому живленні комарів.

Доказаними джерелами дирофіляріозу, який спричинює Dirofilaria immitis та Dirofilaria repens, є собаки, коти, вовки, койоти, лисиці, тхори, морські леви, африканські леопарди, бобри, плазуни, вкрай рідко люди. Джерелом Dirofilaria tenuis є американські єноти. У людей, як правило, не відбувається утворення дорослих особин, тому в їхній крові не присутні мікрофілярії, отже заражені люди є тупиком інвазії.
Механізм і фактори передачіРедагувати

Людина заражається на дирофіляріоз тільки після укусу кровосисних комах, в основному комарів родів Aedes, Anopheles, Culex. В Україні це єдиний трансмісивний гельмінтоз, що передається людині — це дирофіляріоз, який спричинює Dirofilaria repens, хоча можливі зараження за межами нашої країни й Dirofilaria immitis. Через загальносвітове потепління клімату є на сьогодні можливість того, що на півдні України комарі здатні відтворити у своєму організмі весь життєвий цикл Dirofilaria immitis, тому що це дозволяє зробити відповідна температура >27 °C, якщо вона протримається протягом двох тижнів. Безпосередньо від псових та котячих людина не заражається.

Симптоми дирофіляріозу залежать від виду гельмінта і ділянки тіла, де відбулось зараження.

При ураженні, яке спричинює Dirofilaria immitis, у більшості хворих захворювання перебігає безсимптомно. У клінічно явних випадках симптоми можуть включати в себе локальний біль у грудях, кашель, кровохаркання, задишку, субфебрильну гарячку, озноб, нездужання. Також можуть бути зрідка вузли під шкірою, вузлики під кон'юнктивою, і тоді це проявляється пересуванням вузлів, їхньою болючістю, болем в очах.
При ураженні, яке спричинює Dirofilaria repens та інші дирофілярії, характерним проявом є підшкірний, нерідко мігруючий вузол, який часом є болючим. Найчастіше таке відбувається на відкритих ділянках шкіри — обличчя, повіках. Досить часто ураження трапляється у гіподермі ділянок грудної клітки, плеча, передпліччя, стегна, черевної стінки, зовнішніх статевих органів. Були описані випадки проникнення дирофіляріозних вузлів з гіподерми до черевної порожнини з появою перитоніту[3].

ДіагностикаРедагувати

Хворі рідко звертають увагу або пам'ятають укуси комарів за декілька місяців до того, як з'являться симптоми. Тим не менш, епідеміологічні чинники, які вказують на відповідне місце проживання на території, де підтверджено циркуляцію гельмінтів, або на подорожі в такі місця, є поштовхом для проведення пошуку дірофіляріозу за наявності певних клінічних ознак. У клінічному аналізі крові у 20 % хворих відзначають збільшення кількості еозинофілів — еозинофілію. В разі легеневих уражень корисною в діагностиці є рентгенографія легень, яка показує наявність монетоподібних тіней. На сьогодні для діагностики дирофіляріозних вузлів в легенях, гіподермі також використовують КТ та МРТ. У країнах розвиненої медицини також розроблені для таких випадків ІФА та ПЛР. Подальша діагностика у більшості країн є суто морфологічною з дослідженням біопсійного або операційного матеріалу.

ЛікуванняРедагувати

Хірургічне з додаванням альбендазолу, івермектину (Mectizan)[4].
ПрофілактикаРедагувати

Профілактика дирофіляріозу у людей насамперед передбачає попередження розвитку гельмінтів у свійських тварин — собак і котів. Це досягають за допомогою протигельмінтної хіміопрофілактики собак — застосуванні ветеринарних препаратів івермектина, мільбеміцина чи моксідектина 1 раз на 4 місяці в таблетках або 1 раз на рік при використанні ін'єкційних форм. У котів застосовують також мільбеміцин, а ще сіламектин (що додатково впливає на кліщів та бліх), комбінацію імідаклоприда та моксідектина. Вважають, що таким чином створюється захист до 99 % тварин.

Людям, які мандрують до місць, де поширена дирофілярна інвазія серед диких тварин, слід застосовувати активний захист від укусу комарів: закритий захисний одяг, використання антимоскітних сіток, репелентів тощо.